Тетяна Гончарова,
начальник відділу археографії та використання документів Держархіву області

Живучи в країні, яка всьому світові продемонструвала прагнення будувати своє майбутнє на засадах демократії та свободи ми – українці не забуваємо, якою ціною здобута ця свобода.

71 років тому воїни 2-го Українського фронту під командуванням генерала Конєва звільнили Кіровоград від німецько-фашистських загарбників. Протягом трьох днів велись бої за місто, в яких загинуло 36465 партизанів та підпільників. В ті дні, віддалені майже 70-ти річчям, повертають нас документи Держархіву Кіровоградської області.

Існує чимало документів та свідчень про те, яким постало місто перед визволителями. Так, військовий кореспондент газети "Правда" Б.Полєвой в статті "Кіровоград", вміщеній в газеті "Кіровоградська правда" за 29 січня 1944 року, описав запеклі бої, що точилися на його околицях на початку 1944 року: "...в місті, на південних околицях якого ще шумить бій, оглушливо звучать снарядні вибухи, стократно повторюючись луною. Зарево пожеж повільно похитується в присмерку зимової ночі. Горить поліційна дільниця, горить будинок гестапо, горить лікарня й ще деякі будинки. Але німецькі підпалювачі не встигли повністю здійснити свою підлу справу: запалити все місто. Біля великої міни уповільненої дії, закладеної біля мосту, ворог не встиг навіть завести годинник пекельної машини. Раптовість нашого удару виявляється у всьому.

На вулицях видно групи полонених, яких ведуть під конвоєм. Брудні обличчя, по-злодійському опущені погляди. Вони йдуть по вулицях Кіровограда, який щойно скинув їхнє прокляте ярмо. В старовинній фортеці ще не занесло снігом братські могили, куди німці кидали сотні жителів, розстріляних і напівживих...". В даній статті Б.Полєвой зазначає, що операція з визволення Кіровограда була бездоганно стратегічно задумана й блискавично виконана.

А от що цікавого ми знайшли в інших джерелах стосовно визволення території області.

Історія Кіровоградської наступальної операції, проведеної військами 2-го Українського фронту у січні 1944 року розглядається, переважно, на основі мемуарів – Івана Степановича Конєва. У своїх "Записках командуючого фронтом" він, як безпосередній керівник операції, виклав власне бачення тих подій, котре на багато років стало орієнтиром для дослідників.

Звичайно, у фактологічному плані І.С. Конєв детально описав Кіровоградську операцію. Отже, у результаті грудневого наступу 1943 року війська 2-го Українського фронту прорвали оборону противника по річці Інгулець й наблизилися до Кіровограда. Військова рада 2-го Українського фронту розробила план нової наступальної операції: ударом у напрямку Казанки і Березнегуватого (нині - населені пункти Миколаївської області) вийти у тил нікопольському угрупованню противника і взаємодіючи з 3-м і 4-м Українськими фронтами, його знищити.

Потрібно зазначити, що на початок грудня 1943 р. 2-й Український фронт взагалі не мав наступати у кіровоградському напрямку, а повинен був кинути всі свої сили на знищення нікопольського ворожого угрупування. Однак ситуація, що склалася на кінець грудня 1943 року, зумовлена перш за все, успішним наступом 1-го Українського фронту, який у цей час вдало проводив Житомирсько-Бердичівську наступальну операцію.

Ударом на Кіровоград та Первомайськ передбачалося розколоти німецький фронт на Правобережній Україні, що мало сприяти наступу, як 1-го, так і 3-го Українських фронтів. Допоміжний наступ двох армій 2-го Українського фронту на Шполу і Христинівку був спрямований назустріч військам 1-го Українського фронту, який проводячи Житомирсько-Бердичівську операцію, головний удар завдавав на Вінницю, а допоміжні – на Рівне і Христинівку. У Христинівці війська обох Українських фронтів мали з’єднатися, оточивши таким чином угрупування німецьких військ в районі Канева, Сміли і Звенигородки.

Тому якщо порівняти Житомирсько-Бердичівську та Кіровоградську фронтові наступальні операції, можна з упевненістю відзначити, що за тактичним задумом вони були подібні. Стратегічний план обох операцій передбачав нанесення основною частиною військ фронту головного удару та водночас виділення декількох армій для проведення допоміжного наступу. Через це ми схиляємося до твердження деяких сучасних українських дослідників про те, що штучний розподіл задуманої як єдине ціле операції двох фронтів на самостійні фронтові операції є неправильним і пропонуємо називати її Житомирсько-Кіровоградською операцією 1-го та 2-го Українських фронтів.

Наступним важливим питання в історії Кіровоградської наступальної операції є її результати.

По-перше, головним досягненням 12-денної операції було оволодіння радянськими військами важливим вузлом доріг – Кіровоградом. По-друге, глибина просування військ 2-го Українського фронту (при відносно невисоких темпах наступу, в середньому 3-4 км на добу) склала 40-50 км.

Отже, за фактичними результатами дій радянських військ історики штучно поділили задуману як єдине ціле військову операцію 1-го та 2-го Українських фронтів на самостійні фронтові операції: Житомирсько-Бердичівську та Кіровоградську. Однак враховуючи їх стратегічну мету та перебіг можна з упевненістю стверджувати, що це була спільна операція двох фронтів, яку, на наш погляд, цілком справедливо можна називати Житомирсько-Кіровоградською наступальною операцією.

Згідно з наказом Верховного Головнокомандування від 8 січня 1944 року в ознаменування одержаної перемоги 23 військовим частинам, які відзначилися в боях за визволення нашого міста, присвоєно назву Кіровоградські. Від початку січня 1944-го у військових донесеннях та повідомленнях Інформбюро значилися 297 стрілецька Слов'янсько-Кіровоградська дивізія, 25 танкова Кіровоградська бригада, 1669 винищувальний протитанковий артилерійський Кіровоградський полк, 97 Гвардійський мінометний Кіровоградський Червонопрапорний полк.

Якщо уважно передивитися історію Кіровоградської наступальної операції, то виявиться, що всі автори, які писали історію цієї наступальної операції однаково датують початок наступу – 5 січня. А от датою завершення операції частина істориків визначає 10 січня, а частина - 16 січня. Зокрема у 8-му томі колективного твору «История второй мировой войны», виданому у 1977 р., а також у енциклопедії «Великая Отечественная война. 1941-1945.» 1985 р. видання, мемуарах командуючого 2-м Українським фронтом І.С.Конєва закінчення операції відносять до 10 січня.

Оцінка перебігу бойових дій фактично залишалася незмінною. Тому історичне висвітлення саме подій 1944-1945 рр. і досі повне суперечностей.