Яна Пархета,
старший науковий співробітник відділу археографії та використання документів

Карпенко Олександр Оксентійович народився 22 серпня 1914 року в с. Глодоси Новоукраїнського району у багатодітній сім'ї.

У 1919 році його батько і найменший брат померли в один день, а мати залишилась із сімома дітьми. Тож діти з дитинства були привчені до праці.

У 1928 році закінчив 7 класів Глодоської СШ Новоукраїнського району.

У 1930 році працював помічником рахівника у с. Злинка.

З 1933 року по 1936 рр. працював учителем 1-4 класів Глодоської НСШ № 3.

З 1 лютого 1936 року по 15 грудня 1937 року перебував на службі в лавах Червоної Армії.

Коли повернувся додому, райком комсомолу направив до Хмелівського РФВ на посаду податкового інспектора. Там Олександр Оксентійович працював із 1938 року по 1 липня 1939 року.

У 1940 році заочно закінчив Новомиргородське педагогічне училище. Почав готуватися до вступу в університет, але почалася війна, яка змінила його плани.

23 червня 1941 року Олександра Оксентійовича призвали до армії, а 25 червня він уже був сапером на передовій лінії фронту у 48-й танковій бригаді.

Олександр Оксентійович, пройшовши підготовку на фронт, став замполітом, оскільки не мав звання.

Після відповідної підготовки його відправили на фронт.

У своїх спогадах Олександр Оксентійович пригадує велику битву на Дністрі. Воєнні сили почали зменшуватись. Багато загинуло як серед військових, так і серед мирного населення. Під тиском ворога військові змушені були повернути на схід. 26 липня 1941 року у битві під м. Котовськ Олександр Оксентійович був поранений у праву ногу.

Олександр Оксентійович пригадує бої, позначені особливою жорстокістю взимку і навесні 1942 року. Коли всюди палав вогонь, у вухах гриміло від зривання мін, годі було й думати про переписку з рідними.

28 квітня 1942 року Олександр Оксентійович був поранений. З його спогадів, поранених підбирали люди, які на возах коровами перевозили до колгоспу солдатів. Живих солдатів німці забирали в полон, а тих, які могли рухатись — добивали. Справжній жах для нього почався тоді, коли він попав у полон до фашистів і його перевезли до Німеччини. Він згадує, що людей морили голодом або ж просто спалювали живцем. Він із невимовною радістю пригадує щасливий весняний день 1945 року, коли американські військові їх визволили з полону.

Із 1945 року Олександр Оксентійович працював на посаді старшого писаря у таборі для військових. Пройшовши тяжкий шлях поневірянь війною, лише в грудні 1945 року він повернувся на Батьківщину.

Із 1946 року працював учителем початкових класів, а з 1951 по 1957 заочно навчався в Одеському державному університеті ім. І. Мечникова на факультеті історії. Працюючи в школі, Олександр Оксентійович організовує гурток «Юний історик». Разом із дітьми він збирає фактичний матеріал історії села, результатом чого стало написання історії села Глодоси.

Власний досвід у педагогічній діяльності Олександра Оксентійовича є неоціненним джерелом для вивчення історії не лише рідного краю, а й усієї країни.

Кришний Тимофій Іванович народився у 1910 році в с. Плоске Знам'янського району. Під час Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. був членом бюро Знам'янського підпільного райкому партії, відповідав за постачання продуктів і зброї для партизан.

У період тимчасової окупації Знам'янського району його рекомендували на посаду старости громадського двору с. Плоскове. Не дивлячись на те, що старостою с. Плоскове працював вірний служник фашистів Панишко, Кришний Тимофій Іванович так умів вести справи, що не викликав підозри, а навпаки — завоював довіру тогочасної влади. Він разом із кладовщиком робив документи військовим підпільникам і приймав їх на роботу. Довірений йому кладовщик упевнено й сміливо виконував розпорядження Кришного. Але у травні 1943 року Кришний Тимофій Іванович був арештований за свою діяльність німецьким гестапо. Після тривалих допитів і знущань над ним у жовтні 1943 року Кришного відправили у концтабір «Бухенвальд», а звідти — у його філіал «Дору».

Важка праця, голод, жалюгідні умови існування у концтаборі назавжди підірвали здоров'я Тимофія Івановича. Там і обірвалось його життя. Ні допити, ні знущання, ні холод, ні голод не знищили високі моральні принципи патріота-визволителя.

Падалка Іван Матвійович народився 14 жовтня 1923 року у с. Глодоси Новоукраїнського району в багатодітній бідній сім'ї. Його батька репресували як ворога народу. Тому до початку війни, закінчивши 7 класів, він був вимушений іти працювати в колгосп.

У 1940 році Іван Матвійович став студентом Одеського університету, але на другому році навчання почалася війна. Під час війни він працював у цеху на заводі, з якого його направили до воєнкомату. Іван Матвійович згадує, як його призвали до лав армії, а саме: «…переділили, погрузили на автомобілі, вивезли на фронт. Показали, як потрібно стріляти без ніякої військової підготовки. Згодом усіх солдатів перевезли морем на передову в Севастополь».

Під час війни Іван Матвійович був двічі поранений: під Одесою та в Криму. Сміливий молодий юнак відразу після лікування в шпиталі просився на фронт. Брав участь у визволенні Польщі, Німеччини, Чехословаччини. День Перемоги Іван Матвійович зустрів у Чехословаччині. У 1947 році був демобілізований. Повернувшись, працював на заводі, а потім — в колгоспі, піднімаючи економічний розвиток рідного незалежного краю.