Яна Пархета,
старший науковий співробітник відділу археографії та використання документів

Кавінський Іван Матвійович народився 24 червня 1919 року в с. Олексіївка Бобринецького району.

9 травня 1945 року 156-й стрілецький полк закінчив війну в Прибалтиці, пройшовши з боями за чотири роки 12000 кілометрів. У складі 156-го полку ввоював і наш земляк — Іван Кавінський.

Із 5 червня по 23 серпня 1943 року полки 51-ї гвардійської стрілецької дивізії брали участь у ліквідації літнього наступу німців на Бєлгородсько-Курському напрямку в районі міста Обоянь. Із серпня 1943 року 156-й полк при взаємодії з іншими полками дивізії прорвав оборону противника в районі населеного пункту Козацьке Томарівського району Курської області й вийшов до міста Краснокутськ Харківської області.

Під командуванням гвардії полковника М. Храброва в жовтні 1944 року 156-й полк, перейшовши в наступ, прорвав оборону німців у районі населеного пункту Рексчай (Литва), форсував дві водні перепони (річки Вента й Жижма), потужно укріплені ворогом. Потім полк нашого земляка з боями захопив населені пункти Рагоне, Покайштейні, три ворожі важкі батареї, чотири тягачі, близько 300 військових авто, знищив до 200 солдат і офіцерів противника, розгромив штаб батальйону ворога.

У післявоєнний період Іван Матвійович проживав у Компаніївському районі, працював у сільському господарстві.

Глущенко Василь Іванович народився 26 лютого 1919 року у с. Іванівка Онуфріївського району. Українець. У 1935 році закінчив Олександрійський технікум політпросвітницької роботи. По закінченню першого курсу навчання у зв'язку з реорганізацією технікуму був відрахований і вимушений розпочати трудову діяльність. Василь Іванович влаштувався на роботу у Київський деревооброблювальний комбінат. Працював на посаді столяра. У 1938 році закінчив вечірню середню школу. У цьому ж році закінчив навчання на курсах пілотів-планеристів при кіовському РайОСО м. Києва.

Із 1939 рік по 1941 рік закінчив військове спецучилище у м. Москва. Разом з цим із 1953 року по 1955 рік завершив два курси навчання трирічної Вищої школи за спеціальність «заготівельник» у м. Люберци Московської області, але у зв'язку з тривалою хворобою був вимушений залишити навчання.

У 1967 році закінчив Олександрійський зооветеринарний технікум. Отримав диплом із відзнакою за спеціальністю — зоотехнік.

Із травня 1943 року став членом КПРС.

Василь Іванович перебував на фронті із 19 липня 1941 і аж до щасливого Дня Перемоги. Як свідчать спогади ветерана, за період воєнних дій він був і командиром батальйону, і заступником начальника штабу армійської опергрупи з розвідки, і начальником відділення штабу 69-го Мазурського стрілкового корпусу. У зв'язку з погіршенням стану здоров'я Василь Іванович у 1946 році був вимушений закінчити службу.

Василь Іванович має дванадцять нагород. Зазначимо найважливіші: у 1942 році нагороджений медаллю «За бойові заслуги», у 1943 році — орденом Червоної Зірки, у 1944 році — орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня, у 1945 році — орденом Червона Зірка, а також медалями «За оборону Москви», «За взяття Кенгсберга», «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні», а в 1970 році — медаллю «За доблесну працю», а в 1985 році був нагороджений Орденом Вітчизняної війни І ступеня.

Уже в 24 роки Василь Іванович отримав військове звання — майор.

Після закінчення війни у 1946 році Василь Іванович був військовим керівником Дереївської середньої школи. У 1947 році він став директором Онуфріївського промкомбінату. Із 1 вересня 1946 року по 1949 рік працював на посаді заступника уповноваженого Міністерства затотівель СРСР по Онуфріївському району. Із 1947 року по січень 1954 року був уповноваженим Міністерства затотівель СРСР по Витязівського району, а із січня по червень 1954 року виконував обов'язки уповнноваженого Міністерства затотівель СРСР по Компаніївському району Кіровоградської області.

Згодом Василь Іванович працював заступником голови колгоспу «Шлях Жовтня», а через рік працював зоотехніком в колгоспі ім. Щорса. Із 16 липня 1972 року по 1 березня 1979 року працював головним зоотехніком по спеціалізованим колгоспам, а пізніше — головним технологом по виробленню м'яса. Будучи на пенсії, Василь Іванович працював охоронцем відділення Держбанку.

Василь Іванович брав активну участь у громадському житті, був нагороджений грамотою Міністерства Просвіти УРСР за активну участь у вихованні молоді.

Напевне, історія ще не знала такої масової участі жінок у збройній боротьбі за Батьківщину, яку показали жінки в роки Великої Вітчизняної війни. Домігшись зарахування в ряди воїнів, жінки та дівчата оволоділи майже всіма військовими спеціальностями і разом зі своїми чоловіками, батьками і братами несли нелегку службу. Жінка дає життя, жінка оберігає життя, жінка і життя – слова-синоніми. На страшній війні ХХ ст. на тендітні плечі жінки лягла і місія порятунку життя. Фронтові лікарки, сестри милосердя в госпіталях… Вони надавали першу допомогу постраждалим у боях, сприяли якнайшвидшому відновленню здоров’я поранених бійців.

Медичною сестрою у роки Великої Вітчизняної війни була наша землячка – Жук Марія Михайлівна, яка народилась 15 грудня 1921 року у с. Витязівка Бобринецького району. Війна для Марії розпочалась ще з Фінської кампанії 1939 р. З 1942 р. Марія Михайлівна – медична сестра 122-го евакогоспіталю. Евакогоспіталь – госпіталь військового часу, основним завданням якого було прийом, розміщення, санітарний огляд хворих та поранених, надання спеціалізованої медичної допомоги та подальше лікування, а також підготовка до евакуації бійців, які потребували тривалого лікування. Протягом 1941-1945 рр. було сформовано близько 6000 евакуаційних госпіталів. Як пригадує Марія Михайлівна, саме працівники евакогоспіталю, не відчуваючи втоми, надавали допомогу переважній більшості постраждалих захисників.

Немає пам'ятника «невідомій санітарці» або «невідомій медсестрі» — пам'ятника тій, яка не лише бачила смерть і каліцтва, але й ціною власного життя рятувала поранених. Немає пам'ятника, але залишилася пам'ять…

Закінчилась війна. У мирний час Надія Михайлівна працювала медичною сестрою Витязівської дільничої лікарні Бобринецького району.