Степан Чобану

В контексті 75-річного ювілею Української державної льотної академії, розташованої наразі за адресою вулиця Степана Чобану, 1, доречним буде згадати уродженця Одещини Степана Чобану, який тримав повітряні ворота Кропивницького наприкінці лютого 2022 року.

Він — випускник Чернігівського вищого військового авіаційного училища, у 1987–1989 роках проходив службу у 190-му винищувальному полку на аеродромі «Канатове» міста Кіровограда (нині Кропивницький), проживав на вулиці Добровольського, яка 12 травня 2022 року була перейменована на вулицю Степана Чобану. Здобув кваліфікацію «Військовий льотчик першого класу», брав участь у міжнародних авіашоу у 2001 та 2016 роках та трьох військових парадах з нагоди Дня Незалежності України. Пішовши на пенсію у 2010 році, він повернувся у 2015 році до лав Збройних Сил України внаслідок військової агресії російської федерації.

24 лютого 2022 року пілот вивів свій літак з-під підступного ракетного удару та здійснив велику кількість бойових вильотів для захисту українського неба. 28 лютого 2022 року під час масованого ракетно-авіаційного удару він на літаку Су-27 першим піднявся в повітря та прийняв бій з переважаючими силами ворога над Кропивницьким. Ціною власного життя Степан Чобану відволік ворога на себе, чим забезпечив підняття у повітря та виведення з-під удару інших літаків частини, але, на жаль, сам був атакований ворожими ракетами і загинув.

Степан Іванович Чобану народився 21 грудня 1963 року у селі Долинське Болградського (Ренійського, Ізмаїльського) району Одеської області. Батьки працювали у місцевому колгоспі: тато — у будівельній бригаді тесляром, а мати — у городній бригаді. У родині було четверо дітей, Степан та його сестра — двійнята.

З 1971 по 1981 рік навчався в Долинській середній школі.

Восени 1981 року Ренійський військовий комісаріат відправив Степана Чобану до Ізмаїльського Товариства сприяння армії, авіації та флоту. Військовий шлях почався 18 травня 1982 року, коли він був призваний на строкову службу — рядовим водієм санітарного автомобіля УАЗ в одному з навчальних авіаційних полків в Умані, де курсантів навчали літати.

Спостерігаючи за польотами, він безмежно закохався в авіацію й одного разу зловив себе на думці: «Я теж так зможу» — і прийняв рішення самому навчитися льотної професії.

Батьки Степана Івановича не знали про вибір сина — дізналися, коли він вже був зарахований до списків курсантів. Із серпня 1983 року навчався у Чернігівському вищому військовому авіаційному училищі льотчиків (ЧВВАУЛ), яке закінчив у грудні 1987 року за спеціальністю «Командна тактична винищувальної авіації, льотчик-інженер». Був одним із небагатьох курсантів, які завершили навчання на бойовому літаку МіГ-23.

З грудня 1987 року прибув на перше місце служби — у 190-й винищувальний авіаційний полк на аеродромі Канатове (Кіровоград). У серпні 1989 року пройшов перенавчання на літаку Су-27 й був направлений до 831-го винищувального авіаційного полку в Миргороді.

У 1992 році без вагань присягнув на вірність народу України: «Я народився на українській землі, тут мій дім, мої батьки, моя сім'я — отже, тут моя Батьківщина». У скрутні часи для країни, при дефіциті пального й відсутності грошового забезпечення, продовжував виконувати задачі з чергування в складі сил ППО. Українське небо він захищав до останнього подиху.

Здобув кваліфікацію «Військовий льотчик 1 класу», загальний наліт склав понад 1100 годин на літаках Л-39, МіГ-23 (модифікацій «М», «МЛ», «МЛД»), Су-27. Пролітав над Хрещатиком у 1998, 2001 та 2008 роках, брав участь у демонстраційній групі ВПС України в Румунії у 2001 та 2016 роках. У 2010 році пішов на пенсію за віком.

На початку війни у 2014 році окупанти намагалися перекласти відповідальність за загибель мирного населення на українських льотчиків, використовуючи старе фото з інтернету. Серед тих облич був і Степан Чобану. Дізнавшись про це, він лише здивовано посміхнувся — адже ще у 2010 році звільнився у запас і жодної участі в бойових діях не брав.

Так Чобану повернувся до улюбленої професії, промовивши: «Це те, що я люблю і вмію робити найкраще».

Степан Іванович сповідував найвищі людські цінності: людяність, справедливість, честь, гідність, свободу, родину та життя. Він часто повторював своїм синам: «Запам'ятайте, діти, в будь-якій ситуації треба залишатися людиною».

Степан Іванович був дуже різносторонньою людиною: багато читав, захоплювався астрономією, вивчав історію, англійську мову. У 1997 році до Миргорода прилітали американські колеги — Чобану познайомився з льотчиком Марком Ф. і вдосконалював свою англійську, гуляючи з кокер-спанієлем Річардом і слухаючи уроки в навушниках.

Кулінарія була його пристрастю — надзвичайно смачним у нього виходив бограч, одна з останніх страв, яку навчився готувати. Захоплювався катанням на ковзанах: у дитинстві в рідному селі буквально з нічого зробив собі ковзани й саме на саморобних навчився кататися. Дуже любив полювання.

Одним із найулюбленіших захоплень було вирощування винограду — він народився в краях, де ця культура дуже поширена. Садив виноград майже всюди: біля гаража, біля балкона, на аеродромі біля бесідки, навіть у черговій ланці. Тому на шевроні з його позивним Степан Іванович зображений, тримаючи виноград.

У 2006 році за значні заслуги під час військової служби нагороджений годинником від Президента України В. Ющенка.

Ім'я Героя України, льотчика-винищувача Степана Чобану отримали вулиці у:

У Києві вулиця Степана Чобану перетинається з вулицею Олександра Оксанченка — друга, побратима, сусіда. Вони назавжди разом.

«Дуже хочеться, щоб майбутні покоління шанували пам'ять про яскравого представника української нації румунського походження. Хтозна, може, з'явиться у Повітряних Силах ЗСУ чудернацька традиція в цей день відрощувати козацькі вуса у стилі Чобану» — Юрій Журавель, музикант гурту «От Вінта!», художник, про свою ілюстрацію.

Волонтери громадської організації «Справедливість — наш вибір» передали Музею мистецтв у Кропивницькому тубус та гільзу із зображенням Степана Чобану роботи художника-портретиста Сергія Ярошенка.

Сьєрра-Леоне випустила серію марок на честь льотчиків Героїв України.

У 831-й Миргородській бригаді тактичної авіації на літаку Су-27, що любив літати Степан Іванович, за ініціативою побратимів було вписано ім'я Степана Чобану — «іменний» літак продовжує виконувати завдання з захисту неба України.

27 серпня 2023 року у 831-й бригаді тактичної авіації Повітряні сили ЗСУ провели церемонію спалення піаніно в пам'ять про Дениса Кирилюка, пілота, який загинув 28 березня 2023 року в Чернігівській області. Під час церемонії також вшанували пам'ять про Степана Чобану та Олександра Оксанченка — двох пілотів 831-ї ТБА, які загинули в бою в перші дні повномасштабного вторгнення.

Традиція бере початок з часів Другої світової війни, з битви за Британію. У британській ескадрильї служив льотчик, який віртуозно грав на піаніно для втомлених товаришів після бойових вильотів. Коли талановитий пілот-музикант загинув, побратими вирішили урочисто спалити його інструмент — так з'явився ритуал, що згодом перейшов і до авіаторів США: спалювати піаніно в пам'ять про загиблих льотчиків і нагадувати собі про ризики цієї нелегкої роботи.