Не дивлячись на відстрочку здобуття Україною незалежності, завод Ельворті продовжив свою діяльність попри усі труднощі 20-30 років ХХ століття. Але час відбудови та нових випробувань в умовах радянського тоталітаризму був наповнений різноманітними подіями у житті підприємства.

Саме цей період відзначається чисельними історичними документами, які висвітлюють соціальне забезпечення працівників підприємства, як одне з вагомих питань. Доля постраждалих від нещасних випадків під час роботи є важливою в усі часи у кожній країні, але в період встановлення радянської влади набула особливої важливості. Про це свідчать архівні документи, в яких містяться: довідки про діяльність лікарських комісій по встановленню інвалідності, протоколи загальних зібрань робітників-інвалідів заводу Ельворті та заяви працівників до соціальних установ щодо виплат компенсацій за каліцтво.

Паралельно з цим підприємство переживало досить бурхливі роки національно-визвольних змагань, які внесли свої корективи у його життя. У 1920 році завод Ельворті пережив пограбування військовими Добровольчої армії Денікіна. Через кілька місяців після цієї події сталась інша, не менш драматична – націоналізація підприємства з передачею прав та обов’язків новообраним членам заводоуправління взамін відсутніх директорів згідно з декретом радянської влади про націоналізацію всіх машинобудівних заводів.

У подальшому, особливою сторінкою в історії заводу «Червона зірка» став вплив політики коренізації, коли анкети працівників заповнювались українською мовою, створювались програми з українізації підприємства та інші важливі кроки. В економічному плані цей період відзначився поверненням до довоєнних темпів виробництва, які було досягнуто у 1925 році. Здійснювались інноваційні заходи: електрифікація, діяльність жіночої організації на підприємстві тощо.

Період 1930-х років був надзвичайно складним і запам’ятався багатьом сучасникам як епоха страху та терору. На жаль, колектив заводу «Червоної зірки» також потрапив під жорна радянських репресій. Доказом трагічних реалій тих років слугує архівно-слідча справа директора заводу Бірюкова Михайла Йосиповича, якого було заарештовано з багатьма іншими фігурантами – так званими «контрреволюційними елементами правотроцкістського ухилу» і піддано покаранню.

На період Голодомору 1932-1933 років на заводі «Червона зірка» працювало близько десяти тисяч чоловік. В архівних документах містяться відомості про зменшення продовольчих пайків для робітників заводу та опухлих від голоду людей. З кінця 1932 року по 1933 рік чимало працівників підприємства померло, інші перебували на межі життя і смерті.

Таким чином, цей період можна описати як неоднозначний, оскільки чимало факторів, зокрема політичних, впливало на життя та діяльність підприємства. У результаті вивчення минулого заводу, можна говорити з впевненістю, що цей період його історії є цікавим, хоча й трагічним.